понеділок, 24 грудня 2012 р.

Студенти ТНЕУ про "Грішну хворобу"


Студенти 2-го та 3-го курсів юридичного факультету ТНЕУ взяли участь у перегляді фільму "Грішна хвороба" та обговоренню доповідей представників юридичного наукового гуртка про проблеми захисту прав і свобод людини та громадянина в контексті запобігання та боротьби держави із ВІЛ та гепатитом С. Захід відбувся з ініціативи викладачів ТНЕУ О. Яремко та Т. Подковенко в рамках Перегляд документального кіно в рамках показу кращих фільмів Мандрівного фестивалю документального кіно Docudays UA


Студентка групи Пр-35 Павелко Люба в процесі своєї доповіді повідомила, що рівень інфікованості населенняУкраїни вірусом імунодефіциту людини об’єктивно становить загрозу національній безпеці держави. Темпи зростання ВІЛ-інфікованості українського населення найвищі в світі, за винятком кількох найвідсталіших країн Африки, які, до речі, значно випереджують нас за стандартизованим показником народжуваності.
Крім низки об’єктивних причин швидких темпів ВІЛ-інфікованості населення України (економічна криза, процеси глобалізації, трудова міграція тощо) головною причиною впродовж всіх років української незалежності є неналежне відповідно до ситуації, що складається, реагування законодавчої та виконавчої гілок влади, а також гаранта Конституції України. Як пояснити, що в державі з одним з найвищих у світі рівнем освіти населення, розвинутою мережею лікувально-профілактичних і санітарно-протиепідемічних закладів, цілою армією медичних та соціальних працівників склалась така катастрофічна ситуація? Відповідь одна – державні органи влади практично самоусунулись від активних дій у боротьбі з ВІЛ/СНІДом, зайняли позицію стороннього спостерігача. Заходи, які спрямовані на виявлення ВІЛ-інфікованих, а також профілактику зараження ВІЛ-інфекцією, стримування масштабів цієї епідемії є вкрай неефективними з цілого ряду причин. У першу чергу, нормативно-правова база з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом, не відповідає вимогам сьогодення. Практично весь тягар роботи в цьому напрямку покладено на заклади охорони здоров’я, які не мають таких повноважень, які б були ефективними в питанні обмеження поширення епідемії.
Основну небезпеку в питанні ВІЛ-інфікування становлять споживачі ін’єкційних наркотиків. Практично вплив медиків на них є вкрай обмеженим і неефективним, роз’яснювальна робота з ними не дає будь-яких суттєвих результатів. Більш дієвою є робота численних громадських організацій, які працюють в цьому напрямку, але займають однобоку специфічну позицію захисту ВІЛ-інфікованих. Проте здійснити перелом у вирішенні даної проблеми їм не вдається.

Студентка групи ПР-25 Стахира Ганна проаналізувала Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», прийнятих на його виконання постанов Кабінету Міністрів України і наказів Міністерства охорони здоров’я України та здійснила їх порівняльний аналіз із відповідними міжнародними правовими документами.
Досить часто один закон суперечить іншому, що, до речі, викликає потребу в кодифікації законів з питань охорони здоров’я. Не вносять чіткості у вирішення проблем ВІЛ/СНІДу також і укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства охорони здоров’я. Те, що існуючі сьогодні нормативно-правові акти не дають суттєвих позитивних результатів, сумнівів не викликає. Конкретних дієвих механізмів, які припинять сповзання держави до прірви, в них немає. І тому в результаті маємо те, що маємо. Здорові члени суспільства мають лише декларативне право на безпечний шлюб, на здорове потомство, на безпечну професійну діяльність(в першу чергу медичні працівники та деякі інші категорії населення). Гарантуючи всі права ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, держава не гарантує таких життєво важливих прав іншим своїм громадянам.
Мова не йде, звичайно, про будь-яку дискримінацію ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей. Всі їхні права повинні бути збережені в повному обсязі. Проте держава зобов’язана виробити такий правовий механізм, який захищав би право здорових людей на уникнення інфікування ВІЛ. На законодавчому рівні слід чітко окреслити обов’язки ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД перед суспільством та відповідальність за їх порушення. Не можуть і не повинні заклади охорони здоров’я крім профілактики, діагностики та лікування виконувати функції державних органів. Це, однозначно, функція правоохоронних та інших державних інституцій.

Студентка групи ПР-35 Дрозда Аліна підсумувала, що необхідно негайно вивчити весь існуючий світовий досвід застосування заходів примусового характеру щодо недисциплінованих інфікованих осіб, які несуть основний невиправданий ризик зараження здорових людей та ігнорують елементарні вимоги суспільно безпечної поведінки. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», прийнятий ще на етапі виявлення перших в Україні ВІЛ-інфікованих в далекому 1991 році, не зважаючи на низку поправок до нього, є швидше не інструментом боротьби з ВІЛ/СНІДом, а основним гальмом у цій боротьбі і тому є нагальна потреба в прийнятті цілком нової законодавчої парадигми. Наскільки катастрофічною є ситуація з ВІЛ/СНІДом в Україні, настільки ж вкрай необхідним є перехід до відмінних від попередніх якісно нових форм і методів боротьби з епідемією.

Відгуки студентів після перегляду фільмів 
Мазурчак Владислав, студент групи Пр-23 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
“Грішна хвороба” - це фільм, котрий має переглянути кожна людина, що не є байдужою до проблем інших людей, до тих право- та державотворчих процесів, котрі відбуваються у сучасному суспільстві. Цей фільм примушує кожного відійти на мить від власного приватного життя та задуматись про реалії світу в котрому він живемо.
На прикладі головної героїні ми бачимо як важко жити в умовах байдужості суспільства та влади хворій на СНІД людині, а ще важче зберегти від цієї хвороби поки що ще ненароджену дитину ВІЛ-позитивної людини. Саша Волгіна - приклад великого оптимізму; приклад людини, котра усіма силами прагне  жити; приклад активного громадського діяча, котрий незважаючи ні на що рішуче говорить та діє заради відстоювання як власних прав та свобод, а також прав і свобод інших, хворих на СНІД, людей.
Заходи на зразок тих, котрі здійснює у Тернополі в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Володимир Ханас, є дуже важливими для нас, студентів. Адже формують наше власне бачення на проблеми сучасного суспільства та шляхи їх вирішення. Подальша співпраця із Володимиром Ханасом - це можливість через презентовані ним фільми утвердитись як особистість, як знавець основних проблем прав та свобод людини та громадянина.

Мудрак Роман, студент групи Пр-21 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
Я надзвичайно задоволений переглядом фільму, котрий відбувся 20 березня 2012 року в приміщенні юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету в рамках наукового гуртка з кримінального права, а також теорії та історії держави та права. Цей захід був приурочений тижню захисту прав людини та двотижневим показам у м. Тернополі документального кіно про права людини.
Фільм “Грішна хвороба” розкрив соціально-психологічну трагедію пересічних людей, хворих на СНІД, котрими держава зовсім не опікується, котрих не розуміє та від котрих відвернулося суспільство.
Головна героїня фільму страждає на СНІД та є матір’ю ненародженої дитини. У фільмі висвітлюється спектр проблем, котрі виникають у цієї молодої жінки в період вагітності та її велике бажання вберегти дитину від ВІЛ.
У фільмі яскраво змальовано соціальну кризу сучасного суспільства, рівень падіння моралі. Люди, котрі хворіють на СНІД стають вигнанцями суспільства і не отримують належної підтримки як з боку власного оточення, так і з боку держави.
У даній кінокартині яскраво виражене саме ставлення до таких людей з боку держави. Держава, котра мала б бути основним захисником інтересів та прав цих людей, відвернулася від них, не надаючи таким людям навіть самого елементарного, проте, для них цінного - медичних засобів та соціального забезпечення.
Фільм яскраво показує, що люди, котрі хворіють даною хворобою, стають сам на сам перед страшним фактом: вони є байдужими державі, оточуючим; шукати реальної підтримки та допомоги нема в кого.
Вважаю, що даний фільм не повинен бути в обмеженому прокаті. Організаторам Міжнародного документального кіно про права людини варто подбати про шляхи демонстрації фільмів цього фестивалю максимально великій кількості людей. Адже фільми на зразок “Грішна хвороба” примушують задумуватись над тими проблемами, на котрі у власному буденному житті у нас “засліплені” очі, а також тими, що породжують прагнення бути активним членами суспільства до вирішення даних проблем. 


Іванюк Вікторія, студентка групи Пр-22 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
20 грудня 2012 року я отримала змогу переглянути фільм “Грішна хвороба”. Головній героїні всього 31 років, але вона вже ВІЛ-позитивна. ... Мало того, ще й вагітна. На щастя, дитина народилась здоровою. Це, мабуть, єдиний дійсний радісний момент у фільмі. Проте, якби мати не приймала таблетки, могло б бути зовсім інакше - не так позитивно. А як ми знаємо, з медичними ліками завжди є проблема. А державі на це усе - все одно. Вона лише декларує норми, які є зовсім неефективними при запобіганні та боротьбі зі СНІДом. Людина залишається фактично “сам на сам” із хворобою, бо ніхто її не стільки не може, а скільки не хоче зрозуміти та дієво допомогти.
Фільм змушує задуматись над тим, що проблема СНІДу може торкнутися кожного: як малолітню, так і дорослу людину, як бідного, так і багатого можновладця. Тому потрібно розробити ефективну систему боротьби та запобігання СНІДу, щоб коли ця проблема торкнулась будь-кого, можна було мати хоч найменшу надію на вилікування.
Вважаю, що цей фільм потрібно переглянути всім, незалежно від того, чи хворий ти на СНІД, чи є абсолютно здоровою людиною.

Лоза Наталка, студентка групи Пр-23 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
Переглядаючи фільм “Грішна хвороба” я замислилась над багатьма проблемами сучасного суспільства, однією з яких є СНІД. Адже головною героїнею цього фільму є ВІЛ-позитивна, мало того ще й вагітна молода жінка. Але Саша (головна героїня) протягом усієї вагітності приймала ліки, й дитина на щастя народилася здоровою, І це є єдиним радісним моментом у фільмі.
Держава повинна допомагати таким людям, забезпечувати їх необхідними ліками, щоб вони відчували себе повноцінними громадянами.

Пеляк Петро, студент групи Пр-23 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету
Засідання студентського гуртка, що проводилось спільно кафедрою публічного права та кафедрою теорії та історії держави та права, було присвячено проблемі захисту прав та свобод людини та громадянина в контексті запобігання та протидії із СНІДом та захворюванню гепатитом С. Показ документального фільму під час засідання гуртка здавалося, що може бути нудним та нецікавим для нашого модернізованого та сучасного студента, який напевне і не уявляє собі, яке ж це “документальне” кіно. Оскільки для такого студента значно цікавішим і захоплюючим є перегляд найновіших фільмів у чудовій якості, у котрих сюжет майже нереальний та суті у собі не містять. Проте, метою фільму повинно бути донесення до глядача його змісту, його розуміння та висновків отриманих від перегляду сюжету, і щоб саме висновок містив превентивний та виховний характер.
Вражений насамперед тим, що до нас у навчальний заклад завітав організатор, журналіст та активіст розвитку Міжнародного документального кіно про права людини (Docudays UA) Володимир Ханас. Приємно було почути з вуст цієї людини її враження, її бажання та захоплення своєю роботою, яка дійсно спрямована на формування особистості, на її психічне розуміння цієї проблемності, висвітленої у такому короткометражному документальному фільмі.
Фільм, котрий був представлений нам для перегляду, знятий нідерландським режисером  Ян Яапом Кейпером та присвячений міжнародним правам людини.
Головна героїня фільму - 31-річна Саша Волгіна, ВІЛ-позитивна та вагітна. Задум режисера зняти цей фільм саме в Росії - закономірний, оскільки саме в цій країні темпи поширення епідемії СНІДу - найвищі у світі. Саме в Росії понад 1 млн. росіян живе із статусом ВІЛ-хворих. Більшість із них немає й 35 років. Головною проблемою з боку держави є постійна нестача медикаментів, уряд не здійснює фінансування профілактики СНІДу, а наркомани стрімко криміналізуються. Саша, яка є ВІЛ-інфікованою, очолює групу активістів, котрі різними методами намагаються зарадити цій ситуації. Яан Кейпер слідує за нею у її щоденній боротьбі за власне виживання та виживання людей, котрих із нею об’єднує спільна хвороба.
На мою думку, у кожного присутнього на перегляді документального фільму щось здригнулося, коли було висвітлено нерівну боротьбу за життя, так, як саме за життя дитини, яка має повне право народитися здоровою. Однак без необхідних медикаментів це не можливо ... . Після перегляду даного документального кіно було жваве обговорення його сюжету.
Не менших дискусій викликали і доповіді студентів, що є членами гуртків кафедри публічного права та кафедри історії та теорії держави та права. З великим сумом нам прийшлось слухати у їхніх виступах приклади положень українського законодавства, що визначають напрямки діяльності держави у сфері охорони та захисту тих людей, в яких нема іншого вибору на життя, окрім як кожного ранку просинаючись, відраховувати ще один дарований долею день, оскільки до іншого можна й не дожити. Як свідчать українські правові реалії, значна частина законодавчих положень залишається бути лише нормами-деклараціями, практично - нереалізованими.
На мою думку, об’єднання людей, котрі мають спільну проблему (ВІЛ), заради відстоювання та захисту своїх прав - це велика справа та велике щастя.
Наступного року Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відзначатиме своє 10-річчя. У мене присутнє враження, що кожен новий документальний фільм для таких людей-організаторів не є наступним, а постійно займає важливе місце у серцях людей, котрі займаються цією благородною, некомерційною діяльністю.
Ми раді будемо бачити Вас знову і знову у нашому навчальному закладі, що виховує та навчає справжніх юристів. І саме участь у такого роду заходах, як показ документальних фільмів про права людини, ефективно впливає на професійне збагачення студенів-майбутніх юристів.
Бажаю усім причетним до Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA гарних новорічних та різдвяних свят і тільки змін на краще у Новому 2013 році!!!

Галько Зоряна, студентка групи Пр-22 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
20 грудня 2012 року на спільне засідання студентського наукового гуртка, що проводився кафедрою публічного права та кафедрою теорії та історії держави та права, завітав організатор Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини в Тернополі Володимир Ханас. Ним було презентовано документальний фільм, що має назву “Грішна хвороба”. На мій погляд показ даного фільму для нас був унікальною можливістю духовного та професійного збагачення, адже такого роду фільм не побачиш у звичайному кінотеатрі, не віднайдеш в інтернеті. Дух захоплює, насамперед, від того, що це не простий фільм, до котрого ми усі звикли, де є актори і розподілені ролі. Сюжет фільму непередбачуваний, бо режисер слідує за героїнею у її повсякденному житті, і невідомо що далі станеться і як складатимуться події.
Хочеться зупинитись трішки на власних враженнях від побаченого у фільмі. Я насправді дуже поважаю таких людей як головна героїня Саша. Вона - ВІЛ-інфікована і не знає, що на неї чекає в майбутньому, але попри все це не здається і стає лідером групи активістів, які намагаються спільно боротися з цією хворобою. Ми повинні допомагати таким людям хоча б своєю підтримкою, тому, що ВІЛ - це і наша проблема, що може торкнутися кожного зненацька. На жаль, на разі про це мало хто задумується, але виникає питання: “Що би ми чинили, коли б хтось із наших рідних, близьких чи друзів захворів на цю невиліковну хворобу?”. Тому я хочу щоб ми усі не були байдужі до цієї проблеми, щоб наша держава всіма засобами, способами та силами сприяла таким людям.
Щодо Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини, то я переконана, що його суть є дуже доброю справою, адже, показом документальних фільмів про права людини він піднімає перед членами суспільства низку важливих та невирішених питань, котрі безпосередньо стосуються прав та свобод людини і громадянина. Велика подяка його організаторам в Україні, адже роблячи клопітку працю, вони не шукають комерційної вигоди, а чинять виключно для спільного блага українського  суспільства та його майбутнього.

Гуменюк Оксана, студентка групи Пр-23 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
Мене надзвичайно вразив сюжет фільму “Грішна хвороба”, котрий ми переглянули в рамках спільного засідання двох наукових студентських гуртків - з Кримінального права та з Історії та теорії держави та права. Як на мене, фільм “Грішна хвороба” - це фільм нового покоління, котрий змушує хоча б на декілька миттєвостей задуматись над проблемами ВІЛ-інфікованої людини.
Головна героїня фільму є росіянкою, котра хвора на СНІД і котра водночас очолює  групу активістів, що намагаються побороти, зарадити людям-хворим на СНІД в Росії. Мене особливо вразила спільна громадянська позиція цих активістів. Незважаючи на те, що їх небагато, вони не сидять опустивши руки, а намагаються змінити на краще становище хворих на СНІД.
Не випадковим є те, що режисер даного документального кіно обрав за головну героїню росіянку, а події фільму відбуваються на російській території. Адже на даний час саме у Росії є найвищими у світі темпи поширення СНІДу. Але, нажаль, в Україні ситуація не краща. У нашій державі кожен другий може від самого початку не знати, що він носій ВІЛ. Це глобальна проблема, що стосується кожного з нас. Ця проблема не повинна залишати байдужою кожного члена нашого суспільства.
Дуже вдячна організаторам Міжнародного документального кіно про права людини в Тернополі, що для показу студентам юридичного факультету обрали фільм саме з даною проблематикою. Фільм “Грішна хвороба” вдосконалює  нашу (майбутніх юристів) не тільки правову, але й моральну, духовну культуру.

Джус Василь, студент групи Пр-23 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
Переглядаючи фільм “Грішна хвороба”, мене сильно вразила історія реального життя ВІЛ-позитивної росіянки Саші Волгіної. Саме із даного фільму я дізнався, що темпи поширення епідемії СНІДу в Росії - найвищі у світі, а також і те, що понад 1 млн. росіян живе із статусом ВІЛ.
Головна героїня фільму є лідером групи активістів, що борються за права ВІЛ-позитивних. У фільмі закцентовано увагу на проблемі відсутності необхідної кількості медикаментів для ВІЛ-хворих, на наслідках такої відсутності, а також на пасивній діяльності державної влади щодо вирішення даної проблеми.
“Грішна хвороба” - це фільм, що присвячений медико-соціальним аспектам дотриманню прав людини. Даний фільм висвітлює низку проблем з якими щоденно стикаються ВІЛ-позитивні і про які ми - неВІЛ-позитивні - до перегляду сюжету фільму навіть і не здогадувалися.
На мою думку, ми усі не повинні бути байдужими до проблем ВІЛ-хворих, зобов’язані максимально допомагати таким людям у боротьбі за життя, оскільки їхні шанси на життя без нашої активної підтримки є невеликими.

Конопельнюк Анжела, студентка групи Пр-23 юридичного факультету Тернопільського національного економічного факультету:
На мою думку, діяльність Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA є дуже важливою для молоді та суспільства в цілому. Презентація в регіонах України найкращих фільмів цього фестивалю має здійснюватись, насамперед, шляхом їх показів у школах, інститутах та інших закладах і установах, що мають найбільший зв’язок із молоддю.
Документальний фільм “Грішна душа” справив на мене велике враження. Сценаристом та режисером вдало продумано та знято сюжет фільму, його основну проблематику. Для мене, як молодої людини та майбутньої матері, було цікаво під час перегляду фільму задуматись над проблемами ВІЛ-позитивної жінки, що є вагітною, та на намагання нею їх максимально ефективно вирішити. Під час фільму задумуєшся і над тим, що людина може стати носієм статусу ВІЛ-хворий не лише після статевого зв’язку та аморальної поведінки, але й в результаті халатного ставлення до своїх обов’язків медичних працівників, працівників косметичних салонів тощо.
ВІЛ - це велика проблема та велика трагедія для українського суспільства і держави. Тому, переконана, що щорічне проведення Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини та подальші покази його найкращих фільмів по всій території України сприятиме формування автономної особистості та гуманізації суспільства. Без чого не є можливим майбутнє України.
Велика подяка організаторам Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та усім тим хто є дотичним до показу його фільмів в регіонах України. Окремо дякую Володимиру Ханасу за надану студентам юридичного факультету Тернопільского національного економічного університету можливість переглянути фільм “Грішна душа”. Сподіваємось на подальшу плідну співпрацю.

Немає коментарів:

Дописати коментар