вівторок, 18 лютого 2014 р.

Ще раз про "іноземних агентів"

        Нинішня політична криза — це війна. А на війні ведуть вогонь по всіх, хто висовується. Ми це вже не раз спостерігали на прикладі безлічі структур: починаючи від Автомайдану й Самооборони і закінчуючи церквами, які не засвідчили вірності владі. Щойно непокірливий громадський рух або об’єднання стає досить помітним і привабливим, на нього відразу чиниться масований пресинг. Іноді офіційний, іноді — кримінальний, частіше — комбінація обох.

       Серед інших дістається й тим, про кого автор часто писав іще до початку всіх цих подій, — неурядовим організаціям, що працюють у політичній, правозахисній і соціологічній сферах. Тиск спрямовано як на організації загалом (низка законопроектів, про які йтиметься нижче), так і на конкретні структури й конкретних людей. Конфлікт відбувається відкрито: так, окремі депутати від Партії регіонів прямо називають усі організації, що користуються допомогою міжнародних донорів, агентами іноземного впливу, закликаючи вжити проти них відповідні заходи. На практиці під таке визначення можна підвести кого завгодно, включаючи організації, очолювані цими ж депутатами, а також українські урядові структури, які активно використовують технічну допомогу з-за кордону й навіть пишаються її залученням. Однак "друзям — усе, ворогам — закон". Тим більше що відбиватися або контратакувати НУО не можуть. На їхнє щастя, тепер це за них робить Майдан.
      Розглянемо кампанію боротьби з громадянським суспільством докладніше.
       Ще в середині минулого року в блогах уже курченківського "Кореспондент.нет" з’явився цикл публікацій В’ячеслава Піховшека "Солдати революції". У ньому двоїсто відомий ветеран української преси звинуватив низку українських НУО (ІМІ, "Чесно") і колег-журналістів, які співпрацюють із ними (Мустафу Найєма, Настасію Станко), а також партію Демальянс у підготовці в Україні "арабської весни". Терміни тоді називалися ближче до виборів 2015 року, а описані методи "диверсантів від громадянського суспільства" вочевидь показували, що автор досі під враженням від помаранчевої революції.
       Уже тоді, за словами деяких згаданих осіб, вони сприйняли це з побоюванням: такі інформаційні кампанії (а свою розповідь пан Піховшек розтяг майже на десяток довгих статей) нагадували артпідготовку перед реальними наїздами. І вони не забарилися.
      Закони й дишла
      Починаючи з осені минулого року до парламенту України було подано відразу кілька законопроектів, чиї норми так чи інакше обмежували дії НУО. Частина цих норм ішла прямо, частина — у найліпших українських традиціях. Ну, ви знаєте: коли зміни в примітки до додатків законопроекту про святкування дня заснування Крижополя одним із підпунктів скасовують дію Конституції. Спробуємо перелічити основні.
      Законопроект "Про міжнародну технічну допомогу". Підготовлений Мінекономрозвитку ще в середині минулого року, поданий до парламенту в листопаді, нині опрацьовується в комітетах. Регламентує отримання державними й недержавними структурами в Україні технічної допомоги (просто кажучи — грошей) від іноземних урядових донорів. Не поширюється на випадки, в яких донором виступає неурядова організація — наприклад приватний фонд. На думку відомого медіаюриста Дмитра Котляра, у ньому є як мінімум одне "вузьке місце" — прописану там недостатньо чітко заборону на здійснення політичної й агітаційної діяльності на кошти МТД можна, за бажання, поширити й на роботу ГО, що мають стосунок до політики.
     Законопроект Вадима Колесніченка "Про протидію екстремізму". У частині безпосередньо протидії екстремізму дублює вже наявні норми законодавства України, однак розширює деякі критерії до можливості підвести під них занадто багато чого. Зокрема, серед іншого екстремізм визначається як "порушення прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина". Цей же законопроект дає прокуратурі право ліквідувати юридичну особу до рішення суду, а також містить низку норм, що втручаються в діяльність медіа. Також досі опрацьовується в комітетах.
       Поправки до закону про судоустрій і статус суддів і процесуальних законів про додаткові заходи для забезпечення безпеки громадян — те саме знамените голосування 16 січня, результати якого нині скасовано. Нас у цьому букеті любові до ближнього окремо цікавить норма, що дозволяє закривати сайти в досудовому порядку на основі експертного висновку Нацкоміссії про будь-які порушення закону в опублікованій там інформації. А також нова норма про покарання за "екстремізм у соцмережах" (розмитість визначення екстремізму в законопроекті від того ж автора ми вже показали вище), якою передбачено до трьох років позбавлення волі.
        Сюди ж належать і зміни до Податкового кодексу, які надають усім організаціям, що отримують кошти з-за кордону, статус "іноземних агентів". Передбачалося, що вони оподатковуватимуться інакше, ніж неприбуткові організації, вони будуть змушені подавати інформацію про обсяг коштів або майна, отриманих з іноземних джерел, плановані цілі їх використання й фактичне використання, плановані програми діяльності й фактичну діяльність. До речі, після скасування "законів 16 січня" Вадим Колесніченко встиг зареєструвати новий законопроект про іноземних агентів із тими самими нормами.
     Ніщо з цього нині не діє. Але може бути запущене в будь-який момент — була б політична воля. І відсутність фізичного страху.
       Інші методи
     Крім законодавчих потуг, мали місце й безпосередні "наїзди" на НУО. З них варто виділити, як мінімум, два.
      Перший — це вже згаданий злам пошти керівника Інституту масової інформації Оксани Романюк, згодом злитий через відомий "бачок" "Українська кривда". Згідно з обвинуваченнями "бачка", Романюк маніпулювала даними соцопитувань і намагалася ввести в оману низку донорських організацій. Сама Романюк стверджує, що над її листами творчо попрацювали у фотошопі. Хай там як, упізнається характерна манера "бачунізації", "немирягейту" й іще низки провокацій минулих років.
      Другий тривожний дзвіночок — ситуація навколо громадського об’єднання Центр.Юа. Хто в темі, той знає: Центр — це такий собі скріпний цвяшок, вічний круглий стіл і місце-для-тусовок (у зовсім недавньому минулому — буквально) для цілого ряду осіб і структур, об’єднаних не так формально, як дружніми й професійними стосунками. Причому практично кожен його представник або частий гість належить одночасно до кількох НУО, волонтерських структур або незалежних медіа. Фактично Центр — це справді центр, що об’єднує й "Громадське телебачення", і "Чесно", і "Стоп цензурі!", й "Слідство.інфо", і самокеровану мережу "САМ", і Інститут масової інформації з Інститутом медіа права й Інститутом регіональної преси, і Демальянс, і багатьох інших. Коротше, це все люди, до яких насправді звертався Віктор Янукович, промовляючи на адресу Мустафи Найєма своє коронне "Я вам не заздрю", — завзяті особистості, готові перелізти через паркан у Межигіря, поцікавитися зростанням доходів Олександра Януковича або тим, як у розпорядженні структур, близьких до Віталія Захарченка, опинилося найбільше золоте родовище в Україні.
     При цьому й сам "Центр" як організація теж "винен" в очах влади — готував і презентував у регіонах відомий альманах "Відкритий доступ", що серед іншого описує тему Межигіря. Самі лише зриви низки його регіональних показів, зокрема й з участю тітушок, свідчили про те, що ігнорувати таку діяльність активістів ніхто не має наміру.
       Ще 11 грудня проти "Центру" було порушено кримінальну справу за ст. 209 – відмивання грошей. Причому дізналися про це його співробітники лише минулої п’ятниці, коли одночасно до десятків працівників і партнерів, які будь-коли співпрацювали з "Центром", прийшли міліціонери з повістками і без, з пропроханням виступити свідками. Самим "центровикам" поки що невідома навіть суть обвинувачення. Однак той факт, що серед іншого перевіряли й їхні рахунки, а також інформація про те, що загалом допитати у справі планується до двохсот осіб, не залишає сумнівів: за них узялися серйозно. Удару наразі не завдано, але його вже ретельно готують.
     Навіщо все це й про що мова?
       Передусім — про контроль. Тут навіть не так важливо, хто з представників влади щиро вважає всіх співробітників НУО іноземними шпигунами, а хто бачить у них підступи політичних супротивників. Вони — неконтрольований ресурс, інформаційний, організаційний, творчий. Безперечно, у розпорядженні влади є їхні аналоги, але їхній рівень професіоналізму нижчий рівно настільки, наскільки креатив Антимайдану слабкіший за креатив Майдану. Причому цей ресурс сам по собі схильний до того, щоб заважати владі. Як мінімум — розкриваючи й делегітимізуючи її дії. Як максимум — провокуючи народне обурення й збираючи матеріали, які згодом можуть бути використані в судових процесах.
        Отже, цей ресурс слід узяти під контроль або знищити. Так, як це вже зробили в сусідніх державах. Інша річ, що в Україні всі спроби закрутити гайки наражаються на особливість національного колориту — відповідну спробу забити болт. Поки що так само виходить і тут. Тим часом НУО зростають разом із соціальним запитом на них. Той-таки Майдан — живильне середовище для громадянського суспільства, горизонтальних структур і громадських об’єднань. Фактично Майдан і сам — одна велика НУО. Люди, які стоять на ньому, — їхній захист і опора. І мова не тільки про те, що під їхнім тиском було скасовано сумно відомі закони, а й про те, що в загальному протистоянні у влади вже не так-то багато вільних ресурсів, щоб усерйоз відволіктися на "розбірки" з громадськими структурами.
       P.S. Зазначимо, що осібно стосовно всього переліченого стоять НУО з російськими донорами. Вони не надто широко представлені на рівні всієї країни, але досить активно діють у деяких регіонах (Крим тут, зрозуміло, поза конкуренцією). Однак у цей момент каральні заходи на них не поширюються — тепер вони є тактичними союзниками влади в її антимайданній реконкісті. Але це поки що. Можливо, згодом ставлення до них зміниться — якщо ближче до 2015 року вони з розряду попутників перейдуть до розряду противників.

Немає коментарів:

Дописати коментар