вівторок, 8 квітня 2014 р.

Минуле, проходь, сідай

 Гостинно просимо, Минуле, проходь, сідай,
Лиш не ховай свої ти очі, минуле не змінити – знай.
Не треба жалю і смутку, чи печалю,
Давай наллю я краще трохи чаю.

Як сумно що прожиті дні,
без натяку пройдешні грізним болем,
І смутно що вмерли люди ті,
Що переймались нашим горем.


Чому раніше ми не думали про те,
Що люди інші умирали десь,
Де сніг із вітром дерева рве,
Герою передвчасний співа кінець. 

Чи пам’ятаєш ти цей час,
Як помінялось усе у раз?
Й запалав тоді вогонь,
Й пролилась перша кров.

Як жаль, що пізно розумієм ми,
Що нам назад дороги перекриті,
І материнські тривожні сни,
Кровавою правдою покриті.

Для нас спочатку була гра за правду,
Незнаючи куда це призведе,
Й не кликавши до себе ти біду,
Вона неодмінно до нас прийде.

І ти, Минуле, правду кажеш,
Тебе вже не змінити, лиш розкажеш.
Ось і Теперешнє, до нас заходь давай,
Зручніше ти влаштовуйся, сідай.

Незламний дух реве до бою,
Відстоять за славу й честь,
За правду чисту, силу й волю,
Щоб побоялась сама смерть.    
Лягти в бою за що
люблю,                                                                                                                                             
Не страшно вже
нікому,                                                                                   
                                                       
За Україну, за любов
свою,                                                                                                                                      
За шепіт ніжних голосів у дома.

Чи не згас ще цей вогонь у грудях?
Чи не зламний дух у людях?
Я тобі ,Теперешнє, одне скажу,
Ми єдині у бою.

Дух і тіло вже безстрашні,
Перед нашою метою,
І життя потрачено не марне,
За чужу на краще долю.

Не потерпим ми поразки,
Життям готові заплатить своїм,
І береже батьківська ласка,
За те що любим і стоїм.
Чого Майбутне ти стоїш біля дверей?
Дивись який стає вже любий край.
І ти вже нам не будеш
недосяжним,                                                                                                                                          
Давай, сідай, будеш другом нашим.
Хоч  і життям побиті ми своїм,
І кинули мов пса на роздоріжжі,
Відстоїм тяжкі бої,
Бо без свободи нема дороги у житті.

Незламний дух співа в бою,
Незламна сила й міць народу,
За те що вірю і люблю,
Борюсь  до самого гробу.
Майбутнє, наше, будь із нами,
І не міняйся століттями й роками,
Ти сідай давай, передехни,
Із нами разом ти живи.

Не здамось ми, не загинем,
Бо дух свободи в нас живе,
І хай часи собі лиш линуть,
Бо дух любові в на не вмре.

За Україну, за любов,
Стоять ми будем до кінця,
Поки б’ються в унісон,
Наші крихітні серця.

І не важливо цар ти, чи слуга,
Смерть забере таки життя.
Але поки всі Часи в війні в строю,
За Україну ми єдині у бою.

Лейла Йонова

Немає коментарів:

Дописати коментар