У далекому 2011 році відомий громадський діяч Володимир Ханас у роздумах про основний закон України віддав належне державницькій думці французьких конституціоналістів 1793 року.
“Як на мене, у сьогоднішній ситуації дуже актуальною є Ст. 35 з Конституції Франції 1793 року: “Quand le gouvernement viole les droits du peuple, l’insurrection est, pour le peuple et pour chaque portion du peuple, le plus sacré des droits et le plus indispensable des devoirs.”- зазначив пан Володимир.
Переклад цієї статті мабуть не дуже сподобається українським можновладцям, адже це положення конституції не викликало захоплення і у всіх сучасників його автора. Втім, хочеться владі того чи ні, а переклад його виглядає приблизно так: “Коли уряд порушує права народу, тоді повстання, як усього народу, так і будь-якої частини народу, є найсвященішим з прав та найнеобхіднішим з обов’язків”.
Свого часу Володимир Ханас підняв актуальне питання щодо того, чи є право народу на повстання необхідною умовою розвитку громадянського суспільства, або ж це застарілий пережиток постмонархічної Франції? Після шести років соціальних зрушень, революцій та реформ в Україні редакція Місцевого часу вирішила дізнатися чи змінилася думка громадських діячів та науковців, і яким вони бачать шлях розвитку сучасного конституціоналізму.
Сам Володимир Хана зазначає, що незважаючи на плин часу, його думка не втратила своєї актуальності. Більш того, пан Володимир зауважує, що на сьогоднішній день виклики сучасності вимагають відображення у Конституції норм, які б закріплювали право громадян на вільне носіння зброї та обмежували олігархічні впливи. Окрему необхідно, на думку громадського діяча, розглянути й питання щодо Криму.
Позицію Володимира Васильовича стосовно напрямків реформування основного закону країни поділяє чимало його земляків, в тому числі й чинних нардепів та правозахисників.
Зокрема екс-голова Тернопільської ОДА, а зараз член парламентської фракції Радикальної партії Юрій Чижмарь теж наголошує на необхідності паралельного закріплення у законодавстві України прав на повстання та вільне володіння зброєю.
“Як член конституційної комісії при Президентові України, я відстоював позицію включення у розділ 2 Конституції України норми, яка дає право народу України захищати свої конституційні права від свавілля влади в тому числі зі зброєю в руках на випадок якщо всі конституційні механізми захисту вичерпані. Ця норма допустима паралельно тільки з легалізацією права громадян на носіння зброї”, – підкреслює народний обранець.
Позицію Володимира Ханаса підтримує і голова Громадської люстраційної рада Тернопільщини Катерина Бойко.
“Я поділяю цю думку. Більш того, шлях дотримання законів як громадянами, так і членами уряду, вбачаю в посиленні відповідальності за порушення законодавства. Тільки так ми зможемо змусити уряд дотримуватися прав і свобод, гарантованих Конституцією України”, – зазначає Катерина Михайлівна.
Більш песимістичним щодо перспективи закріплення у Конституції права громадян на повстання є бачення голови “Тернопільської правозахисної групи” та регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимира Шевченка. На думку правозахисника, такої зміни в Конституцію внесено не буде ніколи.
“Такий пункт був колись у Франції, проте його прибрали оскільки завжди існуватиме спокуса скинути владу будучи лише в опозиції”, – зауважує пан Шевченко.
Але цю обставину правозахисник не вважає критичною для нормального розвитку в Україні громадянського суспільства, адже і без нормативного закріплення права на повстання народ зміг на Майдані успішно реалізувати його, бо люди чітко відчувають коли саме і хто саме порушує їх права.
Окрім прихильників позиції, висловленої Володимиром Ханасом, знаходяться і її противників, яким вдається навести власні аргументи проти означеного шляху реформування Конституції.
“Нехай пробачить мене пан Володимир Ханас, але нам не варто це зазначати в консультації”, – зауважує доцент юридичного факультету ТНЕУ Оксана Яремко.
Перш за все, правознавиця наголошує, що право на повстання народу є закріпленим у положеннях міжнародних нормативних актів, що виключає необхідність дублювати його у актах національного права. Крім того, пані Оксана застерігає від небезпеки включення до положень Конституції такої норми без закріплення чіткого і продуманого механізму її втілення у життя.
“Дане право можна реалізувати за умови, коли влада не хоче сама віддати добровільно свої повноваження. Нам, насамперед, потрібно подбати як законодавчо розробити належний механізм позбавлення влади глави держави, членів кабміну, депутатів. Наприклад , в конституції є право на імпічмент президента, а законодавчо механізм його проведення не напрацьовано”, – аргументує свою позицію Оксана Михайлівна.
На переконання пані Оксани, внесення такої норми у Конституцію України є дещо передчасним, оскільки через низький рівень правової культури та правової свідомості у представників влади та пересічних громадян подібна ініціатива може перерости у “махновщину”. Відсутність же чітко окреслених критеріїв деспотизму влади обумовлює ризики зловживання цим правом та ускладнює розроблення прозорого механізму його реалізації.
Позиція тернопільського нардепа Романа Заставного менш аргументована ніж у Оксани Яремко, однак вона однозначно діаметральна до бачення Ханаса та його прибічників. Член парламентської фракції “Народний Фронт” вважає, що народу України не потрібно закріплювати право на повстання у Конституції, а потрібно побільше здорового глузду.
“Демонструю, що потрібно побільше здорового глузду!”, – лаконічно коментує своє ставлення до позиції Володимира Ханаса нардеп.
Також чимало громадсько-політичних діячів не змогли визначитись у своєму ставленні до такого важливого питання як реформування основаного закону України, вирішивши своїм мовчанням приховати власну некомпетентність, байдужість або ж страх попасти у немилість до чинної влади. За стіною байдужого мовчання від громадян заховалися зокрема заступник голови Тернопільської облдержадмінісрації Ігор Вонс та керівник обласної організації громадсько-політичного руху “Справедливість” Петро Мандзій.
Як бачимо, питання доречності внесення у Конституцію України змін, незважаючи на численні соціальні зрушення та реформи в Україні, залишається актуальним і не має однозначної оцінки. Це питання потребує широкого громадського обговорення із врахуванням усіх його аспектів та ризиків.
Можливо, окресленні зміни є нагальними, а можливо вони ще не на часі, однак байдуже мовчання знаних патріотів Вонса і Мандзія наочно демонструє, що до громадянського суспільства нам ще далеко, а отже рух громадськості у цьому напрямку є вкрай необхідним.
Немає коментарів:
Дописати коментар