Андрій Глуховський
Становлення та розвиток органів самоорганізації населення як демократичного механізму участі членів територіальних громад у вирішенні окремих питань місцевого значення мають свої особливості, як регіонального характеру, так і безпосереднього розуміння правової природи цих органів.
Утворенню нового Сихівського району у м. Львові із відповідно окресленою територією і владними повноваженнями передувала активна діяльність Ради самоорганізації населення Cихівського житлового масиву м.Львова. Це, мабуть, перший і єдиний приклад насправді якісної та ефективної самоорганізації населення (в контексті реалізації права громадян на участь у вирішенні місцевих питань). Спочатку мешканці Сихівського житлового масиву створили Раду самоорганізації населення, згодом, починаючи з 1990 року, неодноразово на своїх сходах піднімали питання про утворення на базі житлового масиву нового району міста. 25 вересня 1997 року сесія міської ради прийняла ухвалу про створення Сихівського району в місті Львові, а 8 жовтня 1997 року це рішення підтримала сесія Львівської обласної ради і звернулася з відповідним поданням та обґрунтуванням до Верховної Ради України. Верховна Рада України прийняла відповідну постанову 10 лютого 2000 року («Про утворення в місті Львові Сихівського району» від 10 лютого 2000 року № 1454-III) .
Цікавим у цьому контексті є рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про розмежування повноважень між Галицькою районною адміністрацією та радою самоорганізації населення Сихівського житлового масиву» від 04.12.1998 № 658 (http://www8.city-adm.lviv.ua/Pool/Info/doclmr_1.NSF/(SearchForWeb)/8DA6F7C4ABD1FCD2C22567180050D472?OpenDocument), що встановлює межі діяльності органу самоорганізації населення, розділяє повноваження та надає фінансові ресурси.
Проте, за останні десять років немає прикладів та практики створення і ефективного функціонування органів самоорганізації населення у місті Львові. Аналіз даних органів статистики свідчить про незначну кількість органів самоорганізації населення у Львівській області – офіційно зареєстровано всього десять утворень. Мабуть, одна з причин відсутність локальних нормативних актів, що визначають і створюють умови для діяльності органів самоорганізації населення.
Для прикладу, у 2006 році виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення «Про Положення щодо створення та діяльності органів самоорганізації населення» від 07.07.2006 № 801, яким «схвалює» в окремих додатках Положення про органи самоорганізації населення, Положення про порядок надання дозволу на створення органу самоорганізації населення Положення про порядок легалізації органів самоорганізації населення.
Цим рішенням виконавчого комітету також встановлюється необхідність проведення громадських слухань та подання на затвердження міської ради проекту ухвали про Положення щодо створення та діяльності органів самоорганізації населення. На жаль, після «схвалення» і «подання» відповідних проектів положень на розгляд громадських слухань, відповідний проект ухвали так і не був винесений на пленарне засідання сесії міської ради. Отож, здійснивши «попереднє схвалення» (чи вийшовши за межі своєї компетенції?), виконавчий комітет фактично не зумів належно легітимізувати створення та діяльність органів самоорганізації населення у місті Львові.
Доволі цікаве у сенсі набуття нового досвіду створення органів самоорганізації у селах без сільрад, що здійснював Західноукраїнський ресурсний центр за сприяння Національного фонду підтримки демократії (США). В рамках цього проекту у Львівській області додатково створили три органи самоорганізації населення: ОСН «Бабичі» в с. Бабичі Радехівського району, ОСН «Перспектива» в с. Бусовисько Старосамбірського району та ОСН «Рух громади» в с. Рогізно Жидачівського району. До речі, у Львівській області найбільша в Україні кількість сільських населених пунктів – 1850, тільки 632 з них мають самоврядування, а 1218 не мають власної сільської ради.
Отож, проаналізувавши розвиток і функціонування органів самоорганізації населення на Львівщині, можна відзначити такі особливості: відсутність правової регламентації їх створення у локальних актах; нерозуміння органами місцевого самоврядування потреби розширення механізмів участі членів територіальних громад у вирішенні окремих питань місцевого значення; специфічне сприйняття мешканцями такої інституції як орган самоорганізації населення.
Зазвичай, ініціативи щодо самоорганізації населення викликають ігнорування з боку органів місцевого самоврядування, небажання робити конкретні кроки задля забезпечення умов певної «децентралізації» повноважень (також майна та фінансів) з наданням їх органам самоорганізації населення.
На нашу думку, функціонування та розвиток органів самоорганізації населення як форми участі у прийнятті рішень, потребують нового дихання та перезавантаження.
Тези виступу на Всеукраїнській науково-практичної конференції «Регламентація питань самоорганізації населення законодавством України» (липень 2011 р., м.Кіровоград)
Немає коментарів:
Дописати коментар