Чи знаєте ви про фестиваль під назвою «Дні кіно про права людини»? Ми, гімназисти-старшокласники, уже вдруге долучаємося до цього дійства, до перегляду і обговорення найкращих документальних фільмів, «творчої розробки дійсності», як сказав про цей жанр один із його засновників, шотландець Джон Грірсон.
Docudays UA з 2003 року крокує Україною. Цьогоріч 29 жовтня він розпочав ходу Тернопільщиною і завітав у Зборівську гімназію. До уваги учнів 8-11 класів було представлено фільм «Ісландія: нульовий рік».
Гімназисти намагалися осмислити авторські емоції і переживання. Далека північна країна: суворі пейзажі, мешканці – продовжувачі традицій вікінгів, що звикли мужньо долати перешкоди. Та одна справа – протистояти у чесному поєдинку матінці-природі, і зовсім інша – боротися за місце під сонцем у суспільстві, де пересічна людина відчуває себе незахищеною істотою. Запам’ятався образ великого корабля під час шторму. Під грозовим небом із сірими тяжкими хмарами розбурхана морська стихія раз у раз намагається поглинути судно у кипучому, пінистому вирі , але це їй не вдається –палуба корабля щоразу з’являється на гребені хвиль, боротьба за життя продовжується. Отак і людина: у житті – як у безмежному морі.
Ось які враження від фільму залишилися у наших гімназистів:
Вікторія Семенина: «Фільм «Ісландія:нульовий рік» змушує нас задуматися над тим, що все не вічне. До 2008 року в країні було чудове життя, процвітала економіка, люди були забезпечені робочими місцями. Все поглинули кредити, вони привели до краху…Неможливо переоцінити актуальність даного фільму і прагнення відкрити людям очі. Цей фільм про наслідки економічної кризи та їх вплив на життя людей. Зараз наша країна не в найкращому становищі, вато задуматися над проблемами, порушеними у фільмі. «Ісландія: нульовий рік» - це універсальний портрет нації сьогодення».
Евеліна Кафара: «До глибини душі вразили розповіді представників старшого покоління про своє життя. Вони важко працювали, довіряючи свої заощадження банкам. Сподівалися, мабуть, що вийдуть на пенсію із впевненістю у завтрашньому дні. Яким же було їхнє розчарування, коли повідомили, що всі банки збанкрутували?! Що ж робити? Мітингували, страйкували – не помогло… Кожен мав подбати про себе сам: одні виїжджали за кордон, інші погоджувалися на будь-яку роботу на батьківщині, заповідаючи своїм дітям і внукам: «Щастя у кредит не буває!»
Ірина Бігус: « Я звернула увагу на опитування, яке проводилося серед школярів Ісландії. Запитання про кредит, відсотки по кредиту,економічну кризу ставили учням 5-6 класів, і вони давали логічні, зважені, обдумані відповіді. Це означає, що вони не повторять помилок своїх батьків. Як відрізняється штормове море на початку фільму від спокійного морського простору в кінці, так відрізнятиметься світогляд різних поколінь. Діти – це майбутнє країни!»
Документальне кіно не передбачає легкого перегляду, воно заставляє замислитися над життям: своїм, країни, планети…
Немає коментарів:
Дописати коментар