Я завжди почуваюся ніяково, коли журналісти серйозних видань питають мене, а чому ваша організація займається Казахстаном чи Азербайджаном. Якби це пояснити.
Ми відвідували судові процеси над учасниками розстріляної демонстрації в Жанаозені. Ми зірвалися в Баку, коли там почали арештовувати правозахисників та журналістів. Ми працювали у правозахисній місії у Мінську, коли бацька після розгону площі закрив країну для міжнародної присутності. Ми пікетували китайське посольство у день народження ув'язненого нобелівського лауреата Лю Сяобо. Ми готували звіт із результатами моніторингу за діями поліції під час протестів у Вірменії. Ми включаємо в усі наші адвокаційні зустрічі питання про переслідування російського громадянського суспільства режимом Путіна.
Україна проходить через складні випробування. Ми постійно звертаємося до світу із закликами про солідарність. Було б дивно не демонструвати її самим.
Журналістці я сказала, що права людини не мають кордонів. Так само як і людський біль, зрештою. Але думаю, вона мене не зрозуміла.
Немає коментарів:
Дописати коментар