вівторок, 8 березня 2016 р.

Село може ожити...

Ситуація така, що я приїхала в своє рідне село продовжити Майдан. Мене мучила совість, що хтось загинув поруч зі мною, а я захотіла залишитися здоровою. 18 лютого, коли Беркут нас гнав по Інститутській, я просила Бога оберегти мене цілу, бо я нічого вартісного не зробила. Сьогодні мені не соромно порозмовляти з Тими, хто тримає небо. Мені вдалося!
Я вдячна Богу і собі, що зробила правильний вибір. Почну спочатку. Приїхала у мертве село, закидане сміттям і все в зарослях. Люди так звикли до бардаку, що не уявляли іншого життя. Я почала в Однокласниках, де сидить все село і заробітчани, писати історію села. Раз на тиждень ганьбила людей за лінь почистити старий цвинтар, прибрати на вулиці сміття і так далі. В це важко повірити, та за минулий тиждень село наче підмінили. По 40 людей чистили одночасно 2 старих цвинтарі від кущів. Люди розчищали сміттєзвалища вздовж дороги, які там були десятиліттями. Почали всі масово виходити на толоку. Організовують перші за історію села дитячі майданчики. Мені пишуть листи вдячності з закордону, бабусі цілують при зустрічі, бо знайшлася смілива, яка виказа всім правду в інтернеті. Тепер всі ожили і все чистять, облагороджують, бо "Ольга Жук прийде, сфотографує і виставить все в інтернет. Буде ганьби на весь світ". Якщо комусь цікаво, як все починалося і розвивалося, можете в гугл запитати - Ольга Жук Могильниця. Таким чином можете і незареєстровані зайти на мою сторінку. Це я пишу для тих, хто вірить або невірить у децентралізацію влади, сільські громади і що село може ожити за місяць активної роботи "одної Олі" і розвиватися з кожним днем.

Olga Zhuk

Немає коментарів:

Дописати коментар