Майже місяць, як вибори закінчились, але пристрасті так і не вщухають. Вони продовжують кипіти, як забутий на плиті чайник. Ще задовго до виборів усі знали, що пройдуть вони нечесно. У корумпованій країні, де корумпована влада і суспільство, неможливо провести чесні вибори.
Перебіг виборчого дня 28 жовтня не віщував нічого поганого навіть на думку зарубіжних спостерігачів. Європа і США були майже готові визнати вибори легітимними. Янукович мав шанс знову повернутися в коло європейських лідерів. Втім, справжні вибори розпочалися тільки після двадцятої. Машина фальсифікацій зрушила з місця і все закрутилося. Телевізійні новини стали скидатися на новий серіал ”Бандитська Україна”. Опозиція, яка перемагала не тільки за результатами екзит-полів, а й за первинною документацією з дільниць, несподівано відчула всю класику казино: замало виграти гроші, їх треба ще винести. Як відомо, майстри наперсточної гри ніколи не віддають гроші легко.
В Україні вже звикли, що всі погані справи робляться вночі. Уночі крадуть бюлетні, підраховують і фальсифікують голоси виборців, штурмують виборчі дільниці ОМОНом і спецназом, підвозять до дільниць ”братків-журналістів” тупорилої зовнішності, проводять суди і затверджують рішення. Влада не надто багата на видумки. Подібна метода застосовується ще з 2004 року. Першу спробу прокатали на виборах міського голови в Мукачевому. Але тоді міліція й спецназ масово не застосовувались. Озброєні досвідом другого туру президентських виборів і отримавши безмежну владу в 2010 році, “проФФесура” другого туру вже не церемонилась. Згадайте виборчий бруд і розгнуздану сваволю на останніх місцевих виборах. Там були не тільки підкуп і фальсифікації… Локально там уже був і Беркут, і залякування, і ”братки”. Парламентські вибори 2012 року вперше за всю історію нашої незалежності ознаменувалися активним втручанням правоохоронних органів у виборчий процесс. Побутує думка, що люди в нинішній владі – це покоління, яке вийшло з кримінального чи напівкримінального світу. Інакше важко збагнути миттєве накопичення мільярдних статків. Якщо влада межує з криміналітетом, то це вже стає питанням національної безпеки, а відтак зачіпає європейські інтереси.
Останнім часом президент особливо наполегливо декларує свої євроінтеграційні устремління. Проте на практиці, зазвичай, слова розходяться з ділом. Парламентські вибори в Україні могли стати тим лакмусовим папірцем, який міг би змінити думку багатьох європейських політиків щодо демократизації українського суспільства. Але хіба Беркут на дільницях, сльозогінний газ, крадіжки печаток і бюлетнів, знищення цих бюлетнів в машинах спецпризначенців, нічні судилища – це європейська практика? Хіба це наближає нас до Європи? Практика підрахунку голосів показала, що нині при владі явно азійська орда. Однією з ознак невільного голосування є висока явка виборців та підтримка одного з кандидатів. Австрійські вчені у своєму дослідженні виборів у кількох країнах дійшли висновку: результати більше 90% явки і 90% підтримки правлячої партії є нетиповими для демократичних країн. Таке “голосування” відповідає “волевиявленню” громадян Уганди. Не дивно, що найвищі результати партії-переможця чомусь знаходяться у психіатричних лікарнях та виправних колоніях, СІЗО і в’язницях. У Збаразькому районі за Партію регіонів при явці 67% проголосувало 9% виборців. А ось у Збаразькій виправній колонії № 63 при явці 98,3% за біло-голубих проголосувало аж 95,2%. Проте всеукраїнським лідером вільного “волевиявлення” стала Бережанська виховна колонія, де при 100-відсотковій явці за біло-голубих проголосували усі 100% невільників. Це при тому, що в Бережанському районі за партію влади голосувало тільки 5%. Навіть на цих двох мікроскопічних прикладах видно, як влада тупо намагалася забрати у нас перемогу. Неправедливо, коли виграють одні, а перемогу віддають іншому. Та тричі несправедливо, коли це робиться зухвало й зневажливо.
Узгодженість і послідовність, з якою на виборчих дільницях та округах проводилось фальшування, наводить на думку, що це добре відпрацьоване домашнє завдання. Одна тільки біда – знову попались… Шістнадцять так званих ”проблемних” округів, як в телескопі, висвітили всю нічну панораму українських виборів. Неможливо дискутувати чи вони були чесними після двох тижнів підрахунку голосів. Це з урахуванням того, що робота виборчих комісій при підрахунку має бути безперервною. Тим часом, за кілька годин після завершення президентських виборів у США, весь світ уже знав результати, а Мітт Ромні вітав переможця словами, які транслювали всі провідні телеканали світу наживо: “Зараз час великих викликів для Америки, і я молюся за те, щоб президент домігся успіху, керуючи нашою країною. Я вірю в США і американський народ”. Чи звучали б ці слова так сильно, якби перед виборами Барак Обама роздавав американцям попкорн, влаштовував концерти Тото Кутуньо, тицяв своїм виборцям по 50 доларів, залучав до підрахунку морську піхоту, а ”пишуща братва” влаштовувала регіональні розбої на дільницях?
Виборча демократія повинна бути головною у змаганні влади і опозиції. Останні вибори засвідчили високу самоорганізованість народу. На цих виборах не багатьох українців вдалося купити. Технологія купівлі голосів в Україні вже не працює. Особливо продемонстрував це Київ. Зате безвідмовно ще продовжувала працювати технологія крадіжки голосів. На жаль, корупція увійшла у виборчі комісії всіх рівнів. Масове скуповування членів дільничих і окружних комісій – свідчення цього. Членами виборчих комісій в тому числі від так званих ”технічних” партій керували з одного центру, правдоподібно, з Банкової. Голови і члени виборчих комісій загубили не тільки совість, а й страх. Вони знали, що за це ніхто не буде покараний. Можливо більшість з них є хорошими людьми, люблять своїх дітей і сім’ю, є чудовими фахівцями. Але вони стали частиною схеми.
Одним з головних прорахунків помаранчевої влади було те, що фальсифікатори виборів 2004 року не були покарані. Непокаране зло знову повернулося. За всю історію виборів у незалежній Україні ніхто ніколи не поніс відповідальності за фальсифікацію. Тому нині покарання фальсифікаторів має стати невідворотним. Якщо вони не будуть покарані, у нас немає перспективи завтрашнього дня. Право голосувати і не дати поцупити свій голос під час підрахунку – це те, що робить нас українцями. На кожних виборах влада намагається його у нас забрати. Ми не повинні мовчати навіть тоді, коли вони хочуть вкрасти у нас бодай один голос. Цей голос наш. І він вартий боротьби. Спочатку вони вкрадуть наші голоси на виборах, а завтра вони почнуть ”тирити” наші зарплати, пенсії, землю, бюджет, мову… Суцільним фальшуванням виборів 2012 року влада хотіла продовжити собі дозвіл на розграбування країни, принаймні, ще на три роки. Здавалося б, у нас вкрадено уже все: ліси, землі, підприємства, газ, береги водойм… Тепер ще й за голоси взялися.
Владі варто було б нагадати, що так звані ”проблемні” округи стали проблемними для “кровосісі” не зараз і не вчора. Обухів, Канів, Київ, Первомайськ, Черкаси – місця, які позначені не тільки козацькою вольницею та гайдамаччиною, а й осяжними для нас легендарними народними командирами Махном, Тютюнником, Зеленим. Це центри народних бунтів і повстань часів УНР, Директорії та Холодного Яру. Живуть там люди, які не терплять зневаги. Якщо влада не розуміє, що таке українська душа, то хай читає історію.
Вселяє надію, що новообрана опозиція правильно вибудовує свою стратегію. Вона бореться не з псевдопереможцями, а з режимом, який фальшує вибори і затоптує людську гідність. Опозиція сьогодні має моральні переваги і вона повинна ставити питання зміни Закону України ”Про вибори народних депутатів України”, переголосування на ”проблемних” округах та покарання фальсифікаторів. Нині є реальні підстави відкривати кримінальні справи по усіх так званих ”проблемних” округах. Якщо це не буде зроблено, то немає гарантії, що найближчим часом повторно задекларовані вибори пройдуть чесно. Тим паче, що уже минув місяць, а кримінальні справи не порушені. Як на мене, то варто було б провести громадські слухання про порушення і фальсифікацію виборів, а також зробити суспільну обструкцію усім фальсифікаторам, оскільки їх ніхто не пересадить. Новообрана опозиція має принципово поставити два питання: ми не зайдемо в парламент доти, доки не будуть покарані фальсифікатори виборів і доки не буде відновлено конституційний обов’язок особистого голосування своїми картками. Це ключові завдання. Щоб ми, українці, могли обирати тих, кого вважаємо за потрібне, а не тих, кого нам намалює Банкова. Можливо саме це допоможе багатьом вичавити з себе першу краплю раба.
Коли в 1789 році зруйнували Бастилію, через рік французи на її місці встановили великий щит і написали: ”Тут танцюють…”. Нам не слід руйнувати Лук’янівку і на її місці влаштовувати данс-майданчик. Винні у фальсифікації повинні понести покарання.
Віктор ЛИТВИНЧУК, академік Академії будівництва України, член Всеукраїнської спілки політв’язнів і репресованихhttp://provse.te.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар