субота, 24 лютого 2018 р.

про страх

У Росії чергова хвиля ненависті та цькування за твердження, що національна ідея країни "в силе, наглости и хамстве". Мені тут цікава не дискусія про національну ідею. А те, що це прояв банального фізичного насилля, коли навіть ведучий в ефірі кидається із кулаками на запрошених ним гостей. На символічному рівні.
Мова насилля, яку Росія експортує через фабрики тролів тепер і в країни розвиненої демократії, живить загальну атмосферу хаосу та ворожнечі. У такій атмосфері авторитарному режиму легше втриматися.
Можна безкінечно формувати образ нового ворога та перенаправляти енергію тисяч добровольців для його знищення. Нехай навіть їхня зброя просто репости та коменти.
Я спеціально почала із цього прикладу, бо ми не любимо дивитися на себе у дзеркало. Хоча давно треба чесно зізнатися, що схожі тенденції відбуваються і в Україні.
Нещодавно прочитала зізнання однієї мислячої людини, яка все частіше вибирає "промовчати про якісь важливі суспільні події". Коли люди, які продукують сенси, займаються самоцензурою, то щось негаразд із нашим символічним простором.
Страх, що тебе неправильно зрозуміють, страх, що замість аргументів ти отримаєш ненависть, страх, що тебе знищать просто за іншу точку зору, - усе це явно не шлях до демократії. І якби це не називали і чим би не виправдовували, це шлях до Росії. 
Olexandra Matviychuk

Немає коментарів:

Дописати коментар