Андрій Кавунець. Про об'єднання громад.

«Об’єднання громад, як одруження: хтось - за коханням, а хтось - за розрахунком. І тут, хто яку любов вибере. Або кому пощастить…» За цим вдалим прикладом легко пояснює складність нинішнього процесу Андрій Кавунець. Та запевняє, що «по зальоту» не об’єднаються громади. Мабуть, прізвище Кавунець знають більше в районах і селах Вінниччини, ніж інших керівників області. Його хочуть чути селяни, але не хочуть бачити сільські голови.

Адже саме вони – сьогоднішні очільники громад - можуть втрати владу у разі об’єднання. То лише маленька складова неминучого процесу. Війна за владу… Про неї уже почали говорити на кухні, перефразовуючи одного польського експерта, який сказав: «Справжня децентралізація розпочинається тоді, коли про неї говорять на кухні». Про це на Вінниччині говорять, бо уже й судяться. Маса питань і маса проблем. Люди багато чого не розуміють, бо не знають, що виграють, а що втратять… Але об’єднуватися потрібно, бо «держава визначила у децентралізації: якщо хочете стати незалежними, мати великий обсяг функцій, повноважень та кошти на їх виконання – маєте спочатку стати достатньо великими і об’єднатися». І тут Андрій Кавунець додає: - Я об’їздив всю областю. Я виступав у селах, де у Будинках культури місць більше, аніж самих жителів… Такі наші реалії. Хтось розказує «страшилки» про об’єднання громад, а хтось обіцяє «цукерочки». Який конфлікт виник між Бохониками і Агрономічним? Чому до Вінниці не хочуть приєднуватися навколишні села, а чому цього об’єднання так хоче влада міста? Чи залишаться райдержадміністрації? Про «самобутність» українського досвіду громад: чи вистачить активності людей зробити своє життя кращим? Про це у дусі соціальної демократії – Андрій Кавунець – перший заступник керівника секретаріату Вінницької обласної Асоціації органів місцевого самоврядування, його «Не очень публичное мнение». P.S. Дякуємо організаторам проекту «Інформуй громаду відповідально!», який реалізовується ВОО МГО «Україна – Польща – Німеччина» спільно з ГО «Інститут розвитку демократії та регіональних ініціатив» у партнерстві з Регіональним Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні. - Усі згадують польській досвід, але ж Польщі пощастило – там, взагалі, не відбувалось об’єднання громад, адже історично польські гміни (громади) були досить великими. Але їм довелося проводити об’єднання воєводств (областей) – з 49 до 16. Німеччина, країни Прибалтики, та Скандинавії – всі вони пройшли через процедури об’єднання громад. Німці донедавна ще судились з цього приводу… В більшості випадків – примусового, адміністративного, а в окремих випадках – у Латвії, спочатку добровільно, а потім – завершення в рамках адміністративної реформи. В Естонії на кожного жителя держава виділила 50 євро… Україна обрала свій шлях – прийнявши закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад», вирішила стимулювати укрупнення шляхом насамперед економічних стимулів та збільшенням повноважень. Якщо говорити про класичне визначення децентралізації, то це – передача функцій, повноважень та коштів для їх виконання на рівень територіальної громади, тобто села, селища або міста. Що це означає на практиці? Наведу простий приклад. Наші діти ходять до школи, наприклад, в м. Бар. Чия це школа? Здається, дивне запитання, адже школа знаходиться в місті, отже – власність громади міста. Так, але якщо ваша дитина захворіла через те, що в школі тягне з вікон і холодно в класах, і ви підете до міського голови з вимогою відремонтувати школу, то він скаже, що це не його компетенція. Ми обираємо голів громад і депутатів ради саме для того, щоб вони вирішували наші, мешканців громади, проблеми – це дійсно не його компетенція. Адже школи в усіх селах, селищах та містах (окрім міст обласного значення) знаходяться на балансоутриманні району, і управляє ними відповідний відділ районної державної адміністрації. Більше того, передбачена державою цільова освітня субвенція на вашу дитину приходить не в школу, де вона вчиться, і навіть не в міський бюджет, а знову-таки – в районний, де відбувається перерозподіл цих коштів між всіма школами району. Аналогічна ситуація з амбулаторіями, клубами, бібліотеками, соціальними закладами і так далі. Отже, маємо ситуацію, що наші з вами депутати ради та голови громад фактично не вирішують наших проблем. Аналіз показує, що на сьогодні на рівні громади можна вирішити не більше 20-30% питань, пов’язаних з задоволенням потреб мешканців. Що робити? Ось тут і виникає відповідь – провести децентралізацію, віддати всі ці функції і повноваження на рівень громади. Депутати і голова громади обирається мешканцями – отже, мають нести перед ними повну відповідальність і мати можливість вирішувати проблеми своєї громади. На рівень громади потрібно передати максимальну кількість повноважень щодо найбільш важливих публічних послуг – а саме освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури та спорту. Тоді ці питання вирішуватимуться набагато ефективніше. …В Україні існують близько 12 000 громад, серед яких більше 90% - з населенням менше 3 000 мешканців, а 10% - менше 500 мешканців. Ситуація особливо складна саме на Вінниччині, адже ми станом на 2015 рік мали при 1 650 000 населення 707 територіальних громад – це найбільша кількість для всіх областей України, отже відсоток малих сіл у нас теж найбільший. Чи зможе маленьке село практично виконати всі функції та надати всі послуги, які держава готова була передати йому? Зрозуміло, що ні. І питання не тільки в економічній спроможності, адже в половині сільських громад України дотаційність складала понад 70%. Питання і в наявності відповідних людських ресурсів та відсутності необхідної інфраструктури. Перспектива вирішення цього питання одна – громада має бути достатньо великою, щоб мати можливість для надання всіх необхідних послуг і виконання повного переліку функцій. ***Які ж стимули визначила держава? Перше – економічні. Їх цілих три. Це передача на рівень громади більше двох десятків податків, головний серед яких – 60% податку на доходи фізичних осіб, який є бюджетоформуючим для більшості громад, і тому став найбілшим стимулом для об’єднання. Наприклад, для Бару його розмір за підрахунками 2015 року складає близько 12,5 млн. грн., а для навколишніх сіл – від 125 тис. грн. для Чемериської громади до 1 млн. 129 тис. грн. для Балківської громади. Наступний економічний стимул – державна цільова субвенція на формування відповідної інфраструктури. В Державному бюджеті 2016 року передбачено 1 млрд. грн. на підтримку 159 об’єднаних громад, утворених в жовтні 2015 року. Найменша громада отримає близько 600 тис. грн., найбільша – 26 млн. грн. Ну і останній – Державний фонд регіонального розвитку, пріоритетом якого є підтримка проектів громад, що об’єдналися або перебувають на етапі об’єднання. Вінниччина на 2016 рік отримала близько 148 млн. грн. на фінансування проектів в рамках ДФРР. Отже, як бачимо, економічні стимули досить суттєві. А враховуючи, що об’єднана територіальна громада переходить на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом, до неї напряму надходитимуть ще й всі державні субвенції – освітня, на охорону здоров’я, і така громада абсолютно незалежно і самостійно розпоряджатиметься цими грошима, спрямовуючи їх на забезпечення повноцінної роботи і належного стану всіх об’єктів на своїй території. Друге – стимули управлінські. Оскілки держава готова передати на рівень громади кошти на утримання об’єктів бюджетної сфери, то і ця громада буде ними самостійно управляти. Отже, в об’єднаній громаді рада створить свій власний виконавчий комітет та його відділи, в кількості, необхідній для забезпечення нормального функціонування всіх закладів на території громади. Скільки людей працюватиме в цих відділах? Це – питання самої громади та її ради. Треба – створюйте окремий відділ освіти і 10 працівників в ньому, не треба – створюйте спільний відділ освіти, культури та спорту і беріть тільки 3 працівників. Адже децентралізація означає самостійність і незалежність від будь-яких типових штатних розписів, і визначає тільки один критерій – забезпечення задоволення потреб мешканців цієї громади. Фактично, об’єднана громада набуде функцій та повноважень, які на сьогодні мають райони або міста обласного значення – повна незалежність та самостійність у вирішенні проблем мешканців, ще й підкріплену економічною спроможністю і державною фінансовою підтримкою. Тому об’єднання громад слід розглядати не як загрозу, а скоріше як умову, виконавши яку громада отримає доступ до всіх передбачених децентралізацією переваг і нарешті отримає можливість стати по-справжньому спроможною і самостійною.