Вчора у Києві мала відбутися акція вшанування пам’яті журналістки Анастасії Бабурової та адвоката Станіслава Маркелова, які були вбиті в Москві у 2009 році.
Ніхто не був здивований тим, що на місці проведення учасників акції зустріли учасники контр-зібрання. Зрештою, це їх конституційне право.
Здивувала поведінка поліції.
Правоохоронці не тільки продемонстрували неспроможність виконати елементарні поліцейські операції, щоб захистити учасників акції, не намагалися розвести акцію та конт-зібрання між собою, щоб надати можливість обом групам провести свої зібрання у межах взаємної “видимості та чутності”. Але й проявили дискримінаційний підхід у виконанні своїх професійних обов'язків, певно, з огляду на громадянство убитих правозахисників трактуючи цю акцію як “проросійську”.
Тому я вирішила нагадати, хто такі Анастасія Бабурова та Станіслав Маркелов. Насамперед, ми люди, і є багато речей у цьому світі, де на має бути поділу на лівих та правих.
Станіслав Маркелов – російський адвокат, правозахисник, президент Інституту верховенства права. Вів справи, які були пов’язані із воєнними злочинами, правозахистом, екологією та усі юридичні питання видання “Новая газета”. Представляв інтереси родини 18-ти річної чеченської дівчини Ельзи Кунгаєвої, яка була викрадена, зґвалтована та вбита у березні 2000-го року полковником російської армії Юрієм Будановим. Добивався справедливості у справі масового побиття в Благовещенську (Башкортостан), коли поліцією під час операції колективного покарання були затримані та побиті близько 1000 людей жінок, чоловіків та підлітків (всього 2,5% населення міста), частина з яких після отриманих травм залишилися інвалідами. Не побоявся виступити проти міської влади Хімок, коли захищав у суді редактора газети «Химкінська правда» Михайла Бекетова, що висвітлював боротьбу місцевої громади за збереження Химкінського лісу та був так жорстоко побитий, що пересувався в інвалідному візочку і півтора року не міг говорити.
Анастасія Бабурова – російська журналістка, родом із Севастополя. Активно займалася екологічної тематикою, приймала участь в акціях на захист Химкінського лісу, допомагала із організацією екологічних таборів. Неформальними молодіжними рухами, зокрема, неонацистськими, почала активно цікавитися після нападу на іноземця, який відбувся на її очах. У той день у своєму щоденнику вона написала: «Тяжело смотреть в глаза корейскому студенту, которого только что ударили в висок два малолетних урода, на бегу выскочившие из отходящего трамвая. Выскочили, помахали вслед трамваю „Зиг хайль!“ и убежали». Із цією тематикою вона прийшла у видання “Новая газета”, де почала працювати позаштатним співробітником. Її публікації були присвячені проблемам екології, жорстокого ставлення до тварин, зловживанням правоохоронних органів, діяльності російських неонацистів. Останньою, і вже посмертною, публікацією Анастасії стало інтерв’ю зі Станіславом Маркеловим про проблему безкарності у воєнних злочинах, вчинених російськими військовослужбовцями проти мирного населення під час Другої російсько-чеченської війни.
Станіслав Маркелов та Анастасія Бабурова були демонстративно вбиті пострілами в голову 19 січня 2009 року прямо в центрі Москви. Мир їх пам’яті.
Із заявою Центру громадянських свобод з приводу подій під час акції вшанування пам’яті 19 січня 2018 року можна ознайомитися за посиланням:
http://ccl.org.ua/…/zvernennya-tsentru-hromadyanskyh-svobod/
http://ccl.org.ua/…/zvernennya-tsentru-hromadyanskyh-svobod/
Немає коментарів:
Дописати коментар