Нові вірші про російсько-українську війну

Gazeta.ua пропонує підбірку нової поезії про російсько-український конфлікт на Донбасі, біженців та Путіна. З них примітно, що за останні 4-ри місяці до нашого щоденного лексикону ввійшли слова "батальйон", "камуфляж", "кордон", "вертайся живий", "збитий літак", "комендатура".

 Сергій Жадан (Україна)

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев'яні розп'яття, золочені муляжі.

Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,

підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,

такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім'я своє.

"Русский вальс" Олена Васильєва (Росія)

— Что происходит в России?
— Уходит режим.
— Путинский строй, полагаете вы?
— Полагаю.
Я ведь и сам, как умею, его разлагаю.
Зря, что ли, день мы и ночь в Интернете кружим?

— Что же теперь будет дальше?
— А будет Майдан.
— Будет Майдан, вы считаете?
— Да, я считаю.
Я ведь тенденции эти давно изучаю,
Эти примеры уставших, рассерженных стран.

— Чем же всё это закончится?
— Путин капут.
— Путин капут, вы уверены?
— Да, я уверен.
Я уже слышал,
И слух этот мною проверен:
Списки Люстрации люди уже создают.

— Что же из этого следует?
— Следует брать
Спальник, аптечку, и термос, и ёмкость с водицей.
— Вы полагаете, всё это нам пригодится?
— Я полагаю, что всё это следует брать.

Весело жить!
Ибо, сколько царьку ни блажить,
Не защитят его зад ни Перун, ни Мессия…
Так разрешите же в честь обновлённой России
Место в палатке, сударыня, вам предложить.

Площадь, ограды, автобус с ментами внутри.
И милицейские каски по кругу, по кругу…
О, начинается!
Дайте ж, сударыня, руку —
И на Майдан, на Манежку, скорей выходи.

Ігор Інертьєв (Росія)

Да чтобы челюсти свело
Тому, кто распевает это.
Наш Путин вовсе не ху.ло.
Он весь дитя добра и света.

И мне, как патриоту, в лом,
Да и обидно за державу,
Когда его кругом ху.лом
Налево кличут и направо.

Возводят на него хулу –
Страны кормилу и поилу,
А ведь не каждому ху.лу
Такое вытерпеть под силу.

Да кто доверил бы ху.ле,
Когда бы не было в том прока,
Сидеть безвылазно в Кремле
Уж почитай четыре срока?

Дай бог, чтоб дальше нас вела,
Преграды огибая ловко,
Рука железная ху.ла
И мудрая боеголовка.

"Балада про Х...ла" Сергій Борщевський (Україна)

Були в Росії різні дні –
Були там грізні і смішні,
Та не було Х...ла.

Назвав ще Рейган це кубло
Хоч там тоді було Мурло.
І не було Х...ла.

Х...ло з'явилось тихо так
З чекістського терла,
Одразу розпізнав не всяк
Його нутро Х...ла.

Та довго незнання таке
Тривати не могло.
Бо надто нице та бридке,
І підле це Х...ло.

Зітруть віки Росії слід,
Неначе й не було,
Та пам'ятатиме весь світ,
Що правив там Х...ло.

Таня Майборода (Україна)

Коли життя - це суцільний скінченний оргазм,
Ти прагнеш його повторення будь-якою ціною.
І байдуже, якщо ця ціна еквівалентна ціні за газ,
Конвертована в іншу валюту
Десь там, за Стіною.

Бо що таке, зрештою, людське життя?
Це кількість поранених помножена на кількість трупів.
Це збитого літака нечутне серцебиття
І білі полотнища невикористаних парашутів.

Це кількість зірок над пагорбами степів,
Які замінюють у війну маяки і дороговкази.
Це те, що начбат сказати так і не смів,
Ховаючи під камуфляжкою шкіру із ранами від прокази.

Це Сходу подвір'я глухі і пусті,
Які навідріз відмовляються тхнути пусткою.
Це мови пунктирні речення безособові й прості.
Це матір стара й невесела, пов'язана білою хусткою.

Це той терикон, що сліпить мене крізь пітьму,
Що снів вибудовує ввігнуті траєкторії.
Я не вірю у смерть. Я вірю лише йому
І цій пророслій в майбутнє запиленій колії.

Артем Полежака (Україна)

Президентик один із Росії
Дуже мріяв про титул "Месія",
А його, як на зло,
Називали "хуйло".
Як то кажуть, чувак ніасілілъ…

Катерина Бабкіна (Україна)

Забувай її. Ніч степова пахне пилом і кардамоном,
чебрецем і потом; страхом і сонцем просяклі дні;
плакати незручно, не бажано користуватися телефоном.
Там, де зараз ти, під чужим вогнем, під своїм кордоном,
не потрібні ці млосні спогади, зовсім ні.
Забування – як видирання судин із живої шкіри,
вимагає поруйнування усіх порогів, всіх меж і мір,
втрати усвідомлення болю; і також - віри,
безкінечної і бездонної, ніби чорні діри,
віри в те, що ти забуваєш. Тому забувай і вір.
Вір у те, що поки вона щоранку читає
останні новини за ніч – навколо неї згортається простір,
і вибухає полегкістю зрідка, коли поганих новин немає;
що липа під вікном її доцвітає, передчасна у цьому краї.
Вір у те, що вона тебе також забуває,
і що їй це також непросто.
Вір у те, що за спиною в тебе залишаєтся тиха її кімната,
в те, що навіть усе забути – не значить усе віддати.

Олеся Венгринович (Україна)

Нічний батальйон із проданими химерами.
За око - язик. За постріл ламають двері.
Невтомний як звук, чіткий, ніби стук,
Як музика.
Повернутий на паперах. На крові. На дружбi.

...До себе вернеш. Усе, ніби ніч, скінчиться,
Міняється ритм, міняється рик. Вінниця.
Дорожній, як знак. В пилюці, як мак.
Тулишся.
Дивись. Не журись. Для когось ти сон з вулиці.

У двох паралелях. Порожній на двох вимірах.
Стоїш між світів, будинків і снів. Вирваний.
Здається що тінь. Здається не ти. Борешся.
Вертайся живий. Дівчатам... обіймів хочеться.

Автор: Ольга БОГАЧЕВСЬКА