До Дня прав людини. Для багатьох людей в Україні права людини не цінність, а інструмент досягнення цілей. Коли потрібно приймати рішення, вони легко обмінюють права людини на безпеку, соціально-економічні вигоди, велич держави та інші речі. Від інерції нас рятує відсутність грошей на авторитаризм, залежність від міжнародних партнерів та звичайні люди, яким не байдуже.
Війна така річ, де вибір потрібно робити кожної хвилини. Одна людина в один й той самий день може виявитися героєм та негідником. Це не пряма лінія, а якийсь ламаний зигзаг. Під час війни права людини можуть обмежуватися. Але не перекреслюватися свавільно за чиїмось бажанням. Росія почала цю війну, щоб зупинити демократичну трансформацію України. Треба завжди пам’ятати, за що ми боремося.
Постійно стаю свідком суперечок, наскільки далеко ми просунулися в розбудові країни. Згадується система прозоро, реформа енергоносіїв, зрушення в медичній сфері. Але постановка питання “склянка наполовину повна чи порожня” неправильна. Питання чи вистачить у ній рідини, щоб зробити стрибок та нарешті вирватися із зони турбулентності, в якій перебуваємо.
Ми будемо мати стільки прав, скільки готові захищати. І це не абстрактні речі. В країні, де пройшла Революція Гідності, не можна принижувати власних громадян. Зокрема тих, що лишилися в окупованому Криму та Донбасі. У війні люди змушені вибирати сторону. Часто для того, щоб вижити. І коли країна відхрещується від своїх громадян, вибір стає автоматичним.
Ми можемо знову перекласти відповідальність “на політиків”. А можемо прокладати дорогу далі. Будувати країну мрії своїми руками - це розкіш, якої не мали попередні покоління. У них лишалося тільки слово та власна позиція, за яку вмирали в гулагах.
Я дивлюся в майбутнє оптимістично. Хоча і не бачу його легким.
Немає коментарів:
Дописати коментар