понеділок, 18 грудня 2017 р.

Олександра Матвійчук:Спроба узагальнити "позицію Заходу"

Чого нам чекати від міжнародної спільноти в якості рецепту припинення війни в Україні?
Звичайно, що політика окремих країн та загалом міжнародних організацій набагато складніша. Але якщо спробувати узагальнити “позицію Заходу”, то я бачу ситуацію так:
1. Треба чітко розуміти, що перед нами та міжнародною спільнотою стоять різні за амбітністю завдання. Ми прагнемо мати демократичну, заможну та неподільну країну у мирі. Міжнародну спільноту турбує тільки питання “pacification and stabilization” (тобто припинення воєнних дій та стабілізація ситуації). І якщо ці два завдання будуть суперечити один одному на якомусь із етапів врегулювання конфлікту, міжнародна спільнота зробить ставку на друге.

2. При формулюванні позиції Захід здебільшого виходить із неправильного розуміння природи конфлікту на Донбасі. Розглядає його у відриві від анексії Криму, вбачає серед причин “незадоволення російськомовного населення регіону” та де-факто зводить до громадянської війни, де одна із сторін має підтримку Росії (неміжнародний збройний конфлікт, який поступово інтераціоналізувався). Тому очікувано, що на виході ми можемо отримати в якості рецепту “федералізацію”.
3. Питання “pacification and stabilization” на сході України передбачає поступки Росії, щоб вона припинила своє “втручання”. Для цього Захід прагне розширити “bargain zone”, що має збільшити шанси на досягнення домовленості. Майбутні поступки Кремлю (як-от, зняття санкцій, відновлення інвестицій) пояснюються тим, що “альтернативою є війна”. І що особливо лякає Захід, ймовірно “глобальна війна”, яка зачепить і їх самих.
4. Крим в реальності міжнародну спільноту не цікавить. Ми допустили величезну помилку, коли дали розвести питання Криму та Донбасу у переговорних процесах. Якщо Заходу вдасться припинити війну на сході України, він буде вважати свою місію закінченою. Твердження “ми ніколи не приймемо анексію Криму” є риторикою, яка мало підкріплена практичними діями. Я нагадаю історичний прецедент, коли Турція близько 40 років тому окупувала Кіпр. На сьогодні Турція член НАТО та кандидат на вступ до ЄС. І тільки останні події режиму Ердогана змусили міжнародну спільноту почати переглядати статус-кво.
5. Заголовки українських медіа із метафоричними висловами іноземних політиків про війну Росії з Україною не мають вводити нас в оману. Україна дуже мало зробила для того, щоб підтвердити статус міжнародного збройного конфлікту на рівні міжнародного права. Навіть МКС досі не провів належного зв’язку між подіями в Криму та на Донбасі, і в останньому звіті визначив, що міжнародний збройний конфлікт (читай війна) на сході України мав місце паралельно із неміжнародним “не пізніше 14 липня 2014 року”.
Захід не розуміє (або скоріше не хоче розуміти) застосовану Росією технологію маскування під “громадську війну”. Мало хто зараз згадує, що весною 2014 року в Криму формувалася якась «крымская освободительная армия», від якої пізніше відмовилися за непотрібністю приховування російської регулярної, про зачистку громадянського суспільства перед “референдумами” як в Криму, так і на сході, про передислокацію організаторів зачистки з Криму на Донбас після взяття на себе репресивних функцій на півострові офіційними російськими силовими органами, про однакові меседжи російської пропаганди, яка давно стала обслуговуючою складовою військових операцій і т.п.
6. Україна досі не має власної стратегії виходу із цієї ситуації та взаємодії із окупованими територіями у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Наша перемовна позиція теж досить слабка. Складно відстоювати таке вирішення конфлікту, яке дасть можливість в майбутньому убезпечитися від російського впливу та зберегти свої території в умовах, коли Україна залежить від міжнародної допомоги, не може похвалитися амбітними реформами та постійно встряє в нові корупційні скандали. Важко допомагати тому, хто сам собі не хоче допомогти.
“Інакше ви лишитися наодинці з Росією” я чула від німецьких політиків ще у 2015 році. Країна, яка не має та послідовно не просуває власного бачення майбутнього, має бути свідомою того, міжнародна спільнота нав’яже нам свої рецепти. І не факт, що вони нам сподобаються.
Загалом дуже корисна міжнародна зустріч. Позбавляє зайвих ілюзій. І змушує з новими силами братися до роботи. Тож ось вам прекрасне фото із Флоренції.
Olexandra Matviychuk

Немає коментарів:

Дописати коментар